Новость из категории: ПАРТИИ

“Якщо хочемо мати з американцями добрі взаємини, то треба ставити на провідні пости приємливих їм людей”

“Якщо хочемо мати з американцями добрі взаємини, то треба ставити на провідні пости приємливих їм людей”
24.04.2015

ПИСАЛ В ПИСЬМАХ НА УКРАИНУ СТЕПАН БАНДЕРА

Материал опубликован на сайте КПУ 23 октября 2007 года

13 октября накануне празднования по инициативе Виктора Ющенко на государственном уровне 65-й годовщины со дня образования УПА во Львове открыли семиметровый бронзовый памятник лидеру одной из ОУН Степану Бандере. Во время церемонии председатель «братства ОУН-УПА» Олесь Гуменюк сказал: «И здесь теперь будет стоять гений нации Украины. И он будет передавать свой дух молодому поколению».

Мне в руки попало раритетное эмигрантское издание — сборник писем Бандеры руководству провода ОУН на ЗУЗ. Предваряет эти письма небольшое предисловие: «В дні, коли деяка частина українців на чужині вшановує пам`ять колишнього Провідника ОУН Степана Бандери, і пам`ятаючи заклик його спадкоємців ретельно збирати всю друковану спадщину Провідника, ми хочемо дати до відома українського загалу копії з деяких його листів до добре всім нам відомих Коваля-«Леміша», себто Василя Кука, та Усміха, себто Мирона Матвієйка». Учитывая, что памятники Бандере уже стали устанавливать по всем городам и весям Украины, думаю, и современному читателю будет нелишнее ознакомиться с эпистолярным наследием «генія нації».

“Якщо хочемо мати з американцями добрі взаємини, то треба ставити на провідні пости приємливих їм людей”

Американцы, как и гитлеровцы, используют их только технически

В письме, датированном октябрем 1951 года и озаглавленном «До положення української визвольної справи в політиці західних держав зараз і в перспективі війни», Бандера сообщает «другу Лемішу», что «в політиці США наступають некорисливі для нас прояви». «Йдуть вперті намагання постави Керенського в ролю репрезентанта й керманича всіх визвольних, протибольшевицьких змагань, підвести під таку московську імперіалістичну шапку протибольшевицькі боротьбу всіх народів включно з Україною, та надати їм всім характер тільки протирежимнох боротьби, за усунення большевицької системи, в плані збереження імперії, тільки з дещо вільнішим федеративним пов`язанням інших країн з Московщиною. Йдуть старання підвести під російську руку якісь українські політичні групи, а коли це не вдається, на чергу приходить штучне фабрикування «українських партій і репрезентантів темних, продажних типів».

Бандера тут же называет виновных в таком отношении к бандеровцам «американських чинників». «Властивими моторами й захисниками фательної проросійської тенденції в американській політиці є укриті сили поза національного характеру, які проникають і в значній мірі опановують американську політику й інструменти формування публічної опінії, головно пресу, а які не дбають про дійсну рацію США, тільки про свої інтереси. Це сили, які мають на меті опановувати центральні системи всіх держав, проникати життя всіх народів, кермувати, використовувати, які грають політикою і інтересами обсотаних народів, та не дивлячись на діючі міжнаціональні відношення ведуть свою укартовану на поза національній площині роботу. Це різні мафії інтернаціонального характеру, які послуговуються передусім грошем, і на тому спірають свою силу, але так само використовують інші існуючі всередині многих держав спеціальні спільноти, передусім світове жидівство».

Видимо, именно общие с Гитлером взгляды на проблему «світового жидівства» привели к соучастию националистов в холокосте евреев на украинских землях, добросовестной работе охранниками в концлагерях. Согласно сведениям, приведенным авторами «Энциклопедии Холокоста», из 2,7 млн. евреев, проживавших на территории Украины до войны, оккупантами и их подручными было уничтожено примерно 1,55 млн. человек.

Бандера в письме рассказывает, что американцы, как, впрочем, и гитлеровцы, вместо того, чтобы рассматривать эмигрантов как равных партнеров, используют их только технически. «Таке нехтування з американского боку до наших цілей, до самостійності наших змагань. Натомість сама боротьба як дія, що підриває сили й позиції большевиків трактується американцями цілком інакше. Вони її не тільки не заперечують, не ігнорують, але хотіли б її використати, з нею спів діяти, а навіть їй допомогти, але тільки технічно, а не політично. І по цій лінії мав би йти дальший розвиток — практично-технічна спів дія з нашою боротьбою, як дією деструктивною супроти большевизму без визначення становища США до цілей нашої боротьби, без якогось зобов`язуючого політичного договорення і без відповідної політичної піддержки нашій самостійницькій позиції».

Из письма узнаем, что американцы «использовали технически» националистов не только в борьбе против Советского Союза, но и как наемников. «Українців в США, не тільки горожан (граждан. — Авт.), але й новоприбулих, що ще не мають горожанства, беруть обов`язково до амер. Армії і нема жодної мови ані познак, щоб їх трактували інакше, що мають творити окремі частини (немцы по крайней мере разрешали формирование «украинских» частей в своей армии. — Авт.). В зах. Німеччині, в окуп. Амер. Зоні вербують українців, як і інших чужинців до служби в амер. чужинецькій вій. частині (з перспективою набути ам. горожанство, звичайна служба чуж. легіона). В тій вербунковій акції активну службу виконують люде з опозиції. Американці вербують українців до себе на вій. службу, і в тій вербунковій акції платно працюють члени Місії УПА».

Англичане, в отличие от американцев, к бандеровскому крылу националистов проявили достаточное уважение. «Відношення Англійців до нашої справи, зокрема з військового погляду дуже важне через те, що там є найповажніший кадр наших військових людей, ціла б. дивізії, з армії Андерса (куди попали з СССР) й інші. В рямцях неофіційного, практичного, політичного ставлення є прихильне й коректне відношення до нашого руху. Англійці респектують той стан, що наші впливи мають подавляючу перевагу серед українців у В. Британії і що ціле тамошнє життя є під нашою кермою. Нема з їх боку жодних спроб мішатися, форсувати своїх ставленників і т. п.».

Далее Степан Бандера переходит к такому деликатному вопросу, как взаимоотношения с ЗП УГВР и предоставление проводом ОУН на ЗУЗ права репрезентовать перед «западными альянтами» украинское подполье группе Лебедя-Ребета, а не Бандеры-Стецько. «Члени опозиції поширили серед відповідних чужинних чинників Ваш документ «Становище Проводу ОУН до спірних або актуальних питань закордоном» як легітимацію, що тільки ЗП може провадити політ. роботу в імені визвольного руху, а ОУН не має голосу. Вони рівночасно подають інтерпретацію, що теж в імені ОУН закордоном можуть виступати тільки члени опозиції, як члени Проводу ОУН, що Провід ОУН на УЗ не визнає С. Бандеру, який вже не має голосу, а тільки толєрований, як символ для мас і т. п.».

Бандера убеждает Кука, что ЗП УГВР не может без ЗЧ ОУН вести самостоятельную украинскую политику, потому что «воно фактично стало цілком залежне від американців (полная зависимость ЗЧ ОУН от англичан и организации Гелена Бандеру, как видим, не смущала. — Авт.). Бо віддавна наставилось односторонньо на зв`язки з американськими чинниками, зв`язки однобокого характеру. Між іншим, це була з одних властивих причин конфлікту таких осіб як Кримський, Ярополк, Врецьона. Я не хотів погодитись на те, що два перші, виступаючи як високі політичні репрезентанти УГВР особисто вдержували зв`язки розв. характеру на підрядному щаблі, бо це компрометує нас всіх і заминає дорогу до дійсних політичних зв`язків. Врецьона увійшов зараз на початку у «взаємини» з америк. розв (американской разведкой. — Авт.). В такому самому характері, як колись з німцями, сидів тихо, аж коли після?? Конф. ЗЧ ціла опозиція згодилась поєднатись, він нагло приїхав з Шв. (имеется в виду Швейцария. — Авт.) і покликаючись на поперня американців перешкодив тому... Таке опозиційне ЗП стало цілком залежне від американців матеріально й політично. Кромі зв`язків з Ам. і випливаючих з того функцій ЗП не веде жодної іншої зовнішньої роботи. Значить через таку постановку ЗП ціла українська закордонна політика мала б звестись до одного до таких зв`зків з американцями. Дальше ціла діяльність ЗП практично-матеріяльно залежна від амер. дотацій, отже ам. мають змогу кожночасно її перервати, або примусити йти на їхні вимоги... Не може ЗП УГВР бути обмежене до роботи тільки на одному амер. відтинку... Нема такої ситуації, щоб ми могли ставити визвольну політику на американську карту, коли амер. політика нашу справу під політичним поглядом ігнорує. Це все може бути оден з секторів зовніш. роботи, але при такім ставленню мусять це робити відставлені до того люди, а не найголовніші репрезентанти».

«Втручання чужих, американських чинників»

В письме Василю Куку-«Лемішу», датированном апрелем 1952 г., Бандера возвращается к больной для него теме — раскола оппозиции и конфликта между ЗП УГВР И ЗЧ ОУН. И снова он в этом расколе обвинил «втручання чужих, американських чинників», поскольку «американці уважають мене і членів Проводу ЗЧ за антидемократів і надто безкомпромісових у політиці, натомість «опозицію», її членів уважають за демократів і політично гнучких. Отже — якщо хочемо мати з американцями добрі взаємини, то треба ставити на провідні пости відповідних, приємливих їм людей... треба, щоби ЗП через свою обсаду мало бажаний, демократичний і політично-гнучкий характер, дати йому політично-керівну ролю і репрезентацію, а Організація, з своєю репутацією, повинна заховатись в тінь, принишкнути...

При тому особливе значіння має це, що таке вигравання наших внутрішніх розходжень чужими чинниками не є тільки наслідком конфлікту в ЗЧ ОУН, але одною з істотних причин його. Розвиток в тому напрямі був двосторонній, він має вже понад п`тлітню історію. Американські чинники від самого початку зустрічі з нашею дією на європейських теренах, повели многосторонні намагання втягнути Організацію, а ще більше наші кадри з поминенням самої Організації у своєрідну співпрацю в обсязі їхніх тодішніх заінтересувань. Це намагання мало досить масовий характер».

В то самое время как американцы «клеймовали» Бандеру и его окружение антидемократизмом и фашизмом, с другими эмигрантскими группировками они сотрудничали на самой широкой основе: «...американські чинники подібні зв`зки мають ще й з іншими, цілком неповажними українськими гуртками (пр. з Бульбою) як рівно ж дають деяку поміч у ставленні ніби науково-інформативної діяльності якраз такому середовищу, яке займає недуже певні позиції під національно-політичним оглядом».

Ну а оппоненты Бандеры из ЗП УГВР, которым его адресат — Василь Кук передал мандат официально представлять «воюющую Украину» перед западными хозяевами, вообще «пішли на агентурне відношення, запродались американцям, погнались тільки за власними амбіціями, без серіозних патріотичних цілей і мотивів».

В письме «Лемішу»-Куку за сентябрь 1952 года Степан Бандера жалуется, что «опозиція» з ЗП УГВР залізи по вуха в американську кишеню і відомі «штелє» і нема мови про їх усамостійлення». Видимо, черпать из английской и геленовской «кишені» Бандера считал более моральным и «самостійним».

Кроме того, украинское подполье было проинформировано, что «опозиція» творить не тільки організаційно розстроюючий процес в закордонній часті визвольно-революційного фронту, але стала інструментом для стертя ідейно-програмового обличчя і змісту визвольного руху, прищеплення йому соціялістичних, чи націонал-комуністичних концепцій, а в політичній площині ЗП УГВР, замість бути твердинею безкомпромісово-самостійницької, незалежної політики, стало залежним від чужої, неприхильної до українського визвольного руху сили. Тяжко провести різницю між залежністю і службою агентурного характеру. Під тим оглядом «опозиція» стоїть в тій самій ролі, як мельниківці напередодні німецько-большевицької війни. Вони тоді теж поставили усе на карту будучого воєнного противника СССР, вбачали в Німеччині союзника, бо «інакше не могло б бути», сподівались від Гітлера самостійності, хоч той говорив що інше, повлазили в німецькі «штеля» й готувались з них опановувати Украину (о том, что бандеровцы в немецких «штелє» сидели гораздо плотнее, Бандера скромно умолчал. — Авт.). Хоч Америка напевно не має власних ворожих плянів супроти України так, як Гітлєр, але не має й прихильних до справи самостійності».

Досье свидетельствует: настоящими победителями стали нацистские преступники

Степан Бандера совершенно напрасно сетовал, что «американські чинники» не брали его и его организацию на довольствие. Американцы — народ прагматичный и действуют по принципу «зачем платить дважды». Ведь кроме сотрудничества с англичанами, о которых Бандера писал с такой теплотой, его ЗЧ ОУН плотно сотрудничала с организацией Гелена. Та в свою очередь являлась придатком американских спецслужб в Европе.

В 2001 г. после решения американского конгресса о рассекречивании архивных материалов, связанных с военными преступлениями нацистов, ЦРУ пришлось открыть доступ к одним из самых тщательно скрываемых секретов «холодной войны»: своему использованию шпионской сети нацистов для тайной войны против Советского Союза. ЦРУ рассекретило почти 10 тыс. ранее закрытых для общественности документов и 20 досье. «Эти досье свидетельствуют: настоящими победителями в «холодной войне» стали нацистские преступники», — привела горькие слова сотрудника министерства юстиции США Эли Розенбаума газета «Вашингтон пост» в статье под заголовком «Досье ЦРУ подтверждают, что США использовали нацистов после Второй мировой войны».

Рейнхард Гелен после Вернера фон Брауна оказался самым крупным «призом» американцев в их борьбе за нацистское наследство.

После покушения на Гитлера в июле 1944 г., ареста и последующей казни Канариса преемником Канариса по делам Востока стал генерал Рейнхард Гелен — начальник отдела «Иностранные армии Востока» генерального штаба сухопутных сил Германии. К концу 1944 г. руководимый им отдел превратился в могучую разведывательную организацию. Ему и передали все дела абвера, связанные с Востоком. Гелен фактически стал руководителем всей немецкой шпионской деятельностью на Востоке и в первую очередь в Союзе.

Вся абверовская агентура из украинских националистов перешла под контроль Гелена. В его руках оказалось мощное средство ведения подрывной работы на территории Союза. Но крах гитлеровской Германии неотвратимо приближался. И Гелен понимал, что в складывающейся обстановке главным для него и созданной им разведывательной организации — это сохранение сотрудников, агентуры и архивов. Он разработал специальный план перевода немецкой разведки на новое положение. С конца 1944 г. выводится из игры и консервируется значительная часть сотрудников и агентуры до получения «особых указаний». В надежные тайники прячутся архивы. Гелен практически сохраняет организацию. В начале мая 1945 г. генерал-лейтенант Гелен спокойно сдался в плен американцам.

Уже в июне с Геленом встретился Аллен Даллес, в то время главный представитель Управления стратегических служб США в Европе, и они вылетели в Вашингтон. После переговоров с высшим руководством управления, преобразованного в 1947 г. в ЦРУ, заключается совершенно секретное соглашение.

Согласно этому соглашению, Гелен создает разведывательную организацию, работающую исключительно на американскую разведку. Американцы обеспечивают эту работу финансово и материально и дают три основные гарантии: во-первых, весь персонал, в особенности кадры, является немецким; во-вторых, ни Гелен, ни кто-либо другой из его организации не может быть использован, чтобы прямо или косвенно действовать против немецких интересов, о чем судить будет он сам; в-третьих, в тот день, когда Западная Германия станет независимым государством, Гелен и его организация перейдут под ее контроль.

Гелен вернулся в Западную Германию с поручением восстановить свою разведывательную организацию и приступить к шпионажу на Востоке в пользу разведки США. Со своей базы в предместьях Мюнхена он начал массовую вербовку тысяч ветеранов гестапо, абвера и СС. Став придатком ЦРУ, нацистская сеть Гелена сделалась глазами и ушами американской разведки в Центральной Европе. Впоследствии Гелен Org. стала играть значительную роль и в НАТО, давая две трети разведывательной информации о странах Варшавского договора. Под опекой ЦРУ, а затем в качестве главы секретной службы ФРГ Гелен имел заметное влияние на политику США по отношению к советскому блоку. Его организация была использована и для ряда провалившихся парашютных десантов на территории СССР и его союзников с целью развязывания партизанской войны и других операций ЦРУ.

Гелен знал о назревавшем расколе в руководстве ОУН(Б). Оппозицию возглавлял Николай Лебедь, поддерживали его Ребет, Матла и другие. Сохраняли верность Бандере Стецько, Ленкавский, Кошуба и другие. Мирон Матвиейко, бывший начальником СБ Бандеры, говорил: «Уже давно не было тайной, что главной причиной несогласий, которые привели к расколу националистического лагеря, были не какие-то там идейно-программные или политические разногласия. Камнем раздора была борьба за право стать первым и единственным представителем интересов Украины, в том числе и в отношении к американской разведке».

Но, борясь между собой, ни Бандера, ни Лебедь не знали, что их место и роль давно уже предопределены и по соглашению в Вашингтоне вся агентура Гелена, в том числе и Бандера с его организацией, находится исключительно под контролем Гелена и не может использоваться американской разведкой.

Ким Филби: СИС и ЦРУ имели своих соперничающих марионеток

В свете вышеизложенного представляют интерес свидетельства выдающегося советского разведчика Кима Филби, служившего после Второй мировой войны координатором между американской и британской разведками. Позволю себе обильное цитирование из его книги «Моя тайная война».

«Как СИС, так и ЦРУ имели своих соперничающих марионеток из Прибалтийских стран, чьи интересы были обычно непримиримыми. Я с удовольствием наблюдал, как эти борющиеся группировки из-за своей грызни то и дело попадали в тупик....

Разногласия относительно Украины были еще более давними и такими же непримиримыми. Еще до войны СИС поддерживала контакт со Степаном Бандерой, украинским националистом профашистского толка. После войны это сотрудничество получило дальнейшее развитие. Но беда заключалась в том, что, хотя Бандера был порядочной «шишкой» в эмиграции, его утверждения о наличии у него множества сторонников в Советском Союзе никогда серьезно не проверялись; были только негативные примеры, то есть показывающие, что таких сторонников нет. Первая группа агентов, которую англичане снабдили радиопередатчиком и другими тайными средствами связи, была направлена на Украину в 1949 году и — исчезла. В следующем году послали еще две группы, но о них также не было ни слуху, ни духу. Тем временем американцы начали серьезно сомневаться относительно полезности Бандеры Западу. Неудачи засланных англичанами групп, естественно, не рассеивали этих сомнений.

Нападки американцев на сотрудничество между Бандерой и СИС стали особенно резкими в 1950 году, и, работая в США, я потратил много времени на передачу язвительных посланий из Вашингтона в Лондон и обратно относительно сравнительных достоинств различных малоизвестных эмигрантских групп. ЦРУ выдвинуло три серьезных возражения против Бандеры как союзника. Его крайний национализм с фашистским оттенком являлся препятствием, мешавшим Западу вести подрывную работу в Советском Союзе с использованием лиц других национальностей, например русских. Утверждали также, что Бандера уходит корнями в старую эмиграцию и не имеет связей с новой, «более реалистичной» эмиграцией, с которой американцы усиленно заигрывали. Наконец, его прямо обвиняли в антиамериканских настроениях. Заявление англичан, что Бандера используется только в целях сбора разведывательной информации и что такое его использование не имеет какого-либо политического значения, было отвергнуто американцами. Последние возражали, что, каков бы ни был характер связи СИС с Бандерой, сам факт этой связи может поднять его престиж на Украине. Американцы высказали опасение, что любое усиление последователей Бандеры чревато опасностью раскола «движения сопротивления» на Украине, с которым вели работу они сами.

Слабость американской позиции заключалась в том, что она подкреплялась лишь голословными заявлениями и почти ничем другим. Результаты деятельности «более реалистичной» части эмиграции и «движения сопротивления» на Украине выглядели не менее плачевно, чем результаты сотрудничества между англичанами и Бандерой. Правда, ЦРУ заявляло, что зимой 1949/50 года оно приняло нескольких курьеров с Украины, однако низкопробное качество их «информации» скорее говорило о том, что это были бродяги, побывавшие в чужой стране. В 1951 году, после нескольких лет упорной работы, ЦРУ все еще надеялось послать на Украину своего «политического» представителя с тремя помощниками для установления контакта с «движением сопротивления». ЦРУ наскребло даже резервную группу из четырех человек, чтобы послать ее в случае, если первая группа бесследно исчезнет.

Чтобы преодолеть англо-американские разногласия по поводу Украины, ЦРУ настаивало на проведении широкой конференции с СИС. Эта конференция состоялась в Лондоне в апреле 1951 года. К моему удивлению, английская сторона заняла твердую позицию и наотрез отказалась выбросить Бандеру за борт. Все, что удалось достичь, и что было принято с нескрываемым раздражением американской стороной, — это решение вновь рассмотреть упомянутый вопрос в текущем году в конце сезона, благоприятного для выброски парашютистов. Надеялись, что к тому времени в распоряжении сторон будет больше фактов. В течение месяца англичане выбросили три группы по шесть человек в каждой. Самолеты отправлялись с аэродрома на Кипре. Одна группа была сброшена на полпути между Львовом и Тернополем, другая — неподалеку от верховьев Прута, около Коломыи, и третья — в пределах Польши, около истоков Сана. Чтобы избежать дублирования и перекрытия районов, англичане и американцы обменивались точной информацией относительно времени и географических координат своих операций. Не знаю, что случилось с этими группами, но об этом, пожалуй, нетрудно догадаться».

Сегодня основные политические силы в Украине состязаются в раболепии перед Вашингтонским обкомом. Нанимают себе американских политтехнологов, публично (и, наверно, не только) отчитываются перед американским послом в своих успехах по демократизации Украины, обещают «остановить Россию»... Читая письма Бандеры на Украину, вспоминается экклесиастовское «все возвращается на круги своя».

Более пятидесяти лет назад он написал об украинской эмиграции: «Зв`язки з американськими чинниками, які б вони там не були, мали дати практично-політичне скріплення, широкі можливості й засоби для політичної дії, своєрідне монопольне становище на еміграції якраз в тому, за чим гонять і переганяються наші партійні політики, які все шукають якоїсь орієнтації і чужого стільця. З ким американці говорять і кому дають піддержку, цей не тольки може відогравати ролю репрезентанта, якого вже визнають і єдино його респектують політичні круги чужих держав, але, що не менш ділає на певну категорію людей, — той має засоби і можливості — отже й силу. Бо того визнають свої, того шанують і віддаються йому до диспозиції...»

Мирослава Бердник

“2000”, 19.10.2007


Передает сайт Коммунистической партии Украины www.kpu.ua

Похожие новости

Комментарии

Информация